JourFuck

Лишилося півтори місяці до мого офіційного закінчення університету. Одночасно і сумно, і ні. Направду кажуть, що це ледь не найкращий період у житті кожної людини: у тебе є вільний час, амбіції, мрії і рожеві окуляри. Цього всього згодом доведеться позбутися, але поки… Хотілось би у найкращих традиціях мого блогу позгадувати, усе, що було і привело мене до теперішнього моменту.

Знаєте, мене багато хто довго вмовляв не вступати на журфак. Ну, бо «ти ніколи не станеш репортером. Ти надто вже сором’язливо-інтровертна». Мабуть, так воно й є. Та й трохи я розчарувалась у цій професії. Всі говорять про мораль, правду, а самі тишком-нишком прибріхують і маніпулюють інформацією. Не мені їх судити, але знаєте, з цим навіть цікаво було би пробувати боротися. Можна почати таку собі життєву місію.

Та насправді чотири роки журфаку в ЛНУ подарували мені неоціненний досвід. Я дуже вдячна тим викладачам, які вимагали від нас знань, підтримували, відкривали нові двері, розповідали про свій предмет так захоплено і натхненно, що тієї ж миті хотілось бігти і читати усі існуючи матеріали з цього питання.  Дякую і тим, хто змушував нас сваритися з ними чи відстоювати свою думку попри тиск і ризик отримати талон. Тепер ми знаємо, як це боротися зі «злом» і досягати справедливості.

Часи університету нашому поколінню подарували і Революцію гідності, де ми знайшли друзів і змогли самі написати історію нашої країни (господи, як ж пафосно це звучить).

В університеті я зустріла справжніх подруг. Чесно, раніше я завжди намагалась уникати жіночих колективів, але тут довелося пристосовуватися. Хоч усі-усі ми провчилися разом тільки два роки, але вони були незабутні. Пам’ятаю, як на першому курсі ми постійно будили один одного дзвінками. Джу ніколи їх не чула і просипала заліки чи пари. Іноді, достатнім аргументом для того, щоб таки піти на пари була фраза: «ходиии, ми всі йдемо!» І знаєте, це діяло. Хотілося якнайшвидше побачитися і поділитися якимись новинами. На останніх двох партах завжди відбувалась якась невідома і незрозуміла наркоманія, яка часто виходила з-під контролю. До нас навіть кілька раз приходив Пристацький, який ще тоді прогулював уроки.

Хоч в нас і насправді хороша група, але без дівчат страшенно сумно. Вони допомагали реалізовувати усі навіжені проекти, підтримували поза університетом.  Та що там, ми навіть бачились у різних країнах! Джуровська он приїжджала у Гро. Ми каталися з нею нічним містом, сиділи біля вечірніх каналів, пили у пабах. З Оленкою взагалі їздили на море, вмирали від жаркого сонця і каталися по острову у пошуках пригод.

Також ЛНУ подарував мені незабутній рік закордоном. Чехія і Голландія. Я вперше виїхала тоді у Європу і відразу познайомилась зі стількома чудовими людьми зі всього світу. Ми досі з більшістю з них спілкуємося, навіть бачилися по кілька разів! Перекидаємося один з одним фотографіями, смішними фразами, запрошуємо у гості. Я дізналась, як це, бути далеко-далеко від дому. Вертатися туди, де тебе ніхто вже й не чекає або навпаки – не можуть дожити до дня, коли ти врешті приїдеш.

У Чехії я зустріла ще одну людину, яку досі сильно-сильно люблю. Ми вічно замовляємо одне й те саме у всяких закладах і об’їздили півсвіту разом. Кумедно, але ж дійсно, всьому причиною журфак.

Навчання в університеті показало, хто залишився після шести років школи, а хто вирішив назавжди зникнути з мого життя. Ну що ж, так і мало бути.

Знаєте, як би часом ми не сварили журфак і університет, усьому цьому я завдячую саме йому.

ЛНУ став рідним, хоч я і чекаю, коли врешті з нього піду.

Люблю вас

Ваша ДейДаша

I is for Inspiration

Вітаю тебе, любий друже. Будемо сьогодні знову говорити.

Кожного року у День Народження я завжди намагалась писати, бо хотілось підсумувати власний «старий рік». Чи буду я робити це зараз? Та ні. 

Я прихильник тієї думки, що чергове свято нас не змінює, більший вплив мають події чи люди, які колись зустрілися тобі на шляху. Вони приносять досвід, простіше кажучи. До речі, минулого року я так нічого не витиснула, бо була надто втомлена від празьких переїздів і приємних зустрічей зі старезними друзями. Досі зберігаю у серці віру, що колись напишу про ту нашу подорож крізь чеські Карпати і німецькі кордони.  

А щодо цього року… Знаєте, я обожнюю людей, які є довкола мене.  Звідки ви беретеся такі навіжені? Не знаю як так виходить, але вони завжди скажені, божевільні і прекрасні. Мені з ними дуже пощастило. Тільки ці придурки можуть приїхати до тебе о 12 ночі, вимастити тебе тортом, заобіймати-зацілувати і відправити спати.

Та й загалом свято видалося чудовим. Я просто не очікувала почути настільки щирі і дооооооовгі  привітання від деяких людей. Вони ніби з іншого життя, ніби їх і не було ніколи.  Але вони про мене пам’ятають. Та й цікаво, що за всі мої, можливо, п’ять чи шість останніх днів народжень я не плакала. Ба більше, навіть бажання такого не було. У голові не було смутку щодо нещасливих захоплень, ніяких розчарувань, ніяких сварок. Та й правду кажуть, що не сплановані зустрічі завжди найкращі. От в нас така і була. Не віриться, але назбиралося цілих 9 осіб. Хоч і певні люди і не мали би приходити. Мені навіть дехто казав, що не було натяку на незручність, яка панує між незнайомцями. Усі собі пили, їли, сміялися, жартували з мене (куди ж без цього) і фоткалися. Навіть Паша і Іван, попри неймовірну зайнятість, змогли вирватися на кілька годин. Дійсно, наче, вся родина була разом.

Фотки у ліфті, про які всі забули

Початок двіжу

Засновники ордена імені Біла Сайфера

Квіточки. Шкода, що інші роз'їхалися :( 

Та знаєте, як би там що, після мого маленького свята нарешті в душі запанувала рівновага і якась байдужість, на яку я так чекала останній місяць. А й правда, тільки зараз приходить яскраве усвідомлення, що не варто переживати за речі і людей, яким до тебе справи немає. І говорю я абсолютно за всі площини. Тобто, навіщо? Ти намагаєшся бути щирим, хочеш йти назустріч, допомагати, пробуєш зрозуміти, а з тебе просто користають, пробують тобою маніпулювати, переслідуючи виключно якісь егоїстичні мотиви. Псувати собі нерви і злитися? Сумнівне задоволення. Чому б не скерувати усі ці потужні емоції у якесь мирне русло; на речі, які дарують тонни натхнення, любові і сили. На людей, які годинами можуть говорити з тобою про все і ні про що, але тобі буде з ними затишно. А про погане просто варто подумати і видихнути його з тіла і мозку. Я навіть не ображаюсь на тих людей, мені радше їх шкода. Забавилися вони собі в незрозумілі ігри. Та це їхнє життя, нехай. 

Та повертаючись до приємнощей, нагадалась мені недавня прогулянка стрийським парком. Як у старі добрі часи. З колонкою, сумною музикою і довгими розмовами про фільми. Від неї було так добре, наче… ти з’їв багато-багато шоколаду, і тобі зовсім від нього не погано. Ми сиділи навпроти озера з лебедями і мовчали. Без незручності чи напруженості.  І слухали Тайлера.  Було єднання з тією всією атмосферою, холодним повітрям, наче в одному з моїх старих дописів десь на цих просторах. Такі моменти настільки безцінні, що ти хочеш переживати їх знову, і знову, і знову.

22

Це вже досить солідна цифра

«А заміж коли?»

«Готуйся своїх діток няньчити»

І мені ніхто навіть не дарував тюльпанів, що мене ТААААК потішило!

Добренько,

Влягайтеся спати.

Я вас люблю,

 Ваша ДейДаша

Is that a coming back?!

...намагаючись надати цьому місцю чергового нового дихання, знову щось накрутила з дизайном. І як завжди, мені це абсолютно не подобається, але...

Несподівано вітаю тебе, любий мій читачу, на сторінках старого, а краще навіть сказати, старезного блогу. Давно ти не бачив тут моїх повідомлень розмовного характеру, правда? Єдине, чим мені доводилось тебе час від часу тішити – це підсумки року та й по всьому. Але наразі я хочу трошки поговорити, і, чесно кажучи, зізнатися у любові. У любові до людей. Знаєте, мене бувало часто ображали. Не знаю чому так виходило, чи я якимось чином на це заслуговувала, чи просто зовсім не розбираюсь у людях, чи приймаю усе надто близько до серця.Тим не менше, кожна особа, з якою я коли-небудь стикалась, прекрасна. Усі ці мурахи, які водяться в головах кожного, вони чудові, чарівні і прекрасні. Вони роблять  з нас тих, ким ми є, формують нашу неповторність і унікальність. Нехай це гіперактивність, маніакальна журба, патологічне бажання постійно брехати, неймовірний оптимізм, почуття гумору, дратівливість – все це робить нас людьми.

І от знаєте, вертаючись якось до дому тихою Пекарською, мені прийшла у голову несподівана думка: а що, якщо спробувати написати двадцять дві невеличкі історії про людей, які колись зустрічались мені на шляху і зробили мене такою, якою я є. Зробити їм своєрідний подарунок за те, що вони колись були і є. Звичайно, я не хочу втомлювати вас спогадами, хоч деякі з них дійсно варті записів. Та й усі новелки публікуватимуться у «Великому шматку…», а ви ж знаєте, як там все працює? Раптом, якщо ні, то нагадую, що всі історії, місця і події можуть бути найсміливішими мріями автора або незабутньою реальністю. Вам вирішувати, що правда, а що вигадка. До слова, знаєте, писати я збираюсь не про тих, хто завжди надихав мене на подібного роду художні варіації, ні. Свого часу про них я сказала вже багато, тому потрібно шукати чогось нового. Когось нового ( Не можу втриматися: "I want to be someone else, something else!”).

Втім одним із головним завдань також буде спроба повернути бажання писати, бо після роботи у газеті у мене наче відняло мову.  Я забула як це, коли ти може використовувати всі бажані палітри слів, усі метафори, порівняння і ліпити безліч підрядних речень. Дідько, та це так розслабляє бути собою у текстах, а не писати під забитий  до пів-смерті шаблон. Чесно, я багато разів намагалась розповісти про свої чисельні пригоди Нідерландами, про нудну Німеччину і  блакитну Іспанію, та не виходило. Бо кожного разу я ловила себе на думці, наче пишу якийсь брудний матеріал для чергового номеру. Мабуть, це зовсім не моє. Насправді, я досі не можу повірити, що оцей текст дається мені легко. Тому, цими двадцяти двома історіями я спробую реабілітувати свою уяву, письменницькі навички, а також спробую висловити величезну подяку тим, хто був і є досі поряд. Я точно буду змінювати імена своїх героїв, щоб ви трошки собі помастили голови, хто ж ці люди. Але запевняю, якщо раптом ви опинитеся у списку цих 22 щасливчиків(мабуть), то неодмінно, себе впізнаєте.

На цьому буду закінчувати свій довгенький анонс.

Сподіваюсь, хтось та й буде за цим слідкувати.

Гамайте фрукти і шоколад.

Любіть один одного і чекайте на весну. Ще зовсім трішки.

Будьте хорошиками.

Ваша

ДейДаша. 

Вечеринка для одного

Закончился еще один год. Он подарил очень много новинок и,  честно говоря, я собой даже немного горжусь. Где-то уже три дня я пыталась написать блог, где бы говорила спасибо новым и старым друзьям, рассказывала про какие-то значемые события, но каждый раз документ с текстом летел в корзину. Тем не менее, мне на самом деле захотелось подвести итоги, поэтому делаю я это на экране телефона где-то на улицах Львова.  Вам наверно интересно, почему я пишу на русском, ответ на самом деле банален: в этом году этот язык был для меня одним из главных(не считая английского).
В общем, отступаем от лирики и переходим к делу.
В 2016 году я научилась:

- бороться с трудностями, проблемами и черными полосами в жизни. Январь и февраль на самом деле были ужасными: пропущенные дедлайны,  разбитая техника, много отказов да и постоянные болезни.
- кататься на велосипеде. Да, ребенок только в 20 лет научился кататься. И теперь я просто не представляю жизни без этого вида транспорта. Двухколесный друг спасал меня не раз от долгих дождливых вечеров,  головной боли и лишних мыслей. Его продажа была самым грустным событием года;
- находить друзей. Спасибо всем, кто провел со мной этот год, поддерживал меня на расстоянии, ждал, много раз поздно вечером возил меня домой (привет, Бодя), создавал крутые проекты.
- путешествовать одному. Хотя это и был всего лишь трансфер через половину Германии,  но я успела сама погулять по двум городам. Это ужасно круто, когда ты сам теряешься в незнакомых улочках,  запоминаешь детали,  а в голове звучат любимые песни;
- исполнять желания (привет, Барселона);
- анализировать фильмы и музыку. Именно так должен помогать университет!
- любить, помогать и верить.  Звучит очень клешировано, но куда же без этого. Цените, когда рядом есть человек,  который всегда поддержит и выручит;
- верстать журналы (привет, Свет);
- идти на поводу у своих слабостей и выходить из зоны комфорта. Не знаю, хорошо это или плохо,  но временами  такие вещи сносят крышу (нет, мам, это не про наркотики, все хорошо:)
- записывать/монтировать озвучку (ооох);
- следовать своим принцыпам. Я увидела как работают некоторые редакции и поняла, что никакие деньги и ничто вообще не стоит покалеченой совести;
- фотографировать ночью со штативом;
- скалолазанию (спасибо, Серый). Было очень круто и на Бухте, и на Чертовых. Это был еще один челендж, который удалось осуществить.  Хоть дрожащие руки и ноги потом неделю не давали забыть о себе,  оно того стоило;
- любить дождь, ветер,  каналы, гусей,  здоровую еду и пить вино;
- говорить с сестрой;
- проводит социологические опросы.

И так,  сейчас я почти добралась до пункта назначения,  поэтому допишу немного позже.
Счастливого нового года! ;)
Ваша
Дейдаша

Some Kind of Top

Вітаю вас, любі мої читачі. Давно ми не зустрічалися з вами на сторінках цього блогу, але пояснення моєї пасивності просте: я щаслива і не маю часу на писанину. Насправді, в мене в голові часто лунали уривки повідомлень про подорожі чи результати певної творчої діяльності, та втілити їх у реальність руки  так і не доходили. Ви знаєте, що вже протягом чотирьох чи п’яти років я аналізую події, які трапились у моєму житті, і дякую всім за чудовий час.  Мабуть, 2015 стане виключенням і форма мого стандартного  допису зміниться (структуризація наше все!). Сьогодні мені захотілось зробити своєрідний "топ" різноманітних цікавинок, які мали місце у моєму житті на які я натрапляла протягом останнього року. Що ж, розпочнемо!

Люди року

Я завжди з ніжністю і повагою ставилась до людей, які з різних причин ставали для мене близькими. Витримати мій характер дуже непросте завдання, проте особи, яких я тут згадаю, змогли це зробити і навіть більше, полюбили мене. У 2015 році коло мого спілкування помітно зменшилось, бо після Чехії через великий список причин не вдалося відновити зв’язок зі старими приятелями. Натомість я  відкрила для себе тві-спільноту, іноземців і українців, з якими випадково нас зводила доля. Дякую, за те, що ви були у цьому році і бажаю вам багато щастя. Градація у списку ніяк не впливає на значущість людей, тому не ображайтеся, якщо раптом знайдете себе у кінці списку!

Соля

Цікаво, що я не можу назвати її людиною виключно останнього року. На нашу міцну дружбу, звичайно, вплинуло життя у Чехії. Після того, як ти ділиш півроку кімнату з однією людиною, ви або посваритися і ніколи не захочете один одного бачити (привіт Чапелька і Стас), або станете близькими друзями. Я дякую тобі, що протягом останнього року ти була поряд зі мною і ділила переживання та подорожі Україною. Сподіваюсь, що на цьому наше спілкування не закінчиться. Бажаю тобі, щоб всі твої плани втілилися у реальність. Вдало тобі захистити диплом і з’їздити у Варшаву. А, і ще дуже шкода, що я не зможу познущатися з тебе на випускному.

Джу, Оленка і Мартуха

От як би я хотіла вас усіх розділити і написати багато про кожного окремо, але ви для мене завжди залишитеся прекрасним Гарячим журфаком. Тільки ви мотивували мене ходити до університету, бо з вами можна було гарно провести час. Я дуже втішена, що ми всі цього року змогли досягти своїх цілей. Нас, знову ж таки, розкидало по всьому світі, тим не менше, кожен на своєму місці. Хоча останнім часом спільні зустрічі бувають коротенькими,  але від того  вони безцінні. Я хочу щоб у кожної з вас все було чудово.

Джу, ми завжди любитимемо твою привітність. Знай, що мої ліжка і подушки завжди готові прийняти тебе. Сподіваюсь, тобі вдасться зробити правильний вибір у всіх суперечливих питаннях. Яким би він не був, він твій. А ти собі шкоди точно не наробиш.

Мартуха, бажаю тобі приємних моментів з твоїм Джеймі Ланістером і багато-багато любові. Працюй, вдосконалюйся і тікай. У тебе є всі шанси.

Оленка, шкода, що ми так довго не побачимося, але тримайся там. Ти в нас велика молодець і маєш все подолати. Навіть, якщо буде тяжко, знай, що десь там є маленька Даша, яка думає про тебе і завжди з тобою.     

Колись ми заробимо багато грошей і викупимо Лігво.

Віка

Одна з тих небагатьох ниточок, які поєднують мене з гімназійними роками. Ти знаєш, що я сильно тебе люблю і хочу, щоб все у тебе склалося, якнайкраще.  Навіть якісь маленькі дрібнички не мають тебе зупиняти. Ти хороша людина, в якої все повинно бути чудово. Інші варіанти навіть не розглядаються. Не зважай на чужу думку, роби так, як хочеш. Бажаю тобі багато чудових костюмів, адекватних викладачів і наснаги.

Паша

Тобі пощастило опинитися у квітнику. Якось так вийшло, що ти зараз єдиний хлопець, з яким в мене такі класні стосунки. Хоч ти і називаєш мене куркою, час від часу знущаєшся, але я вдячна, що ти є в моєму житті. Ти такий собі стабілізатор. Я бажаю тобі, так само як і Віці, менше неадеквату в університеті (чомусь у  всіх математиків з тим проблеми) і якогось терпіння, мабуть. Щоб далі міг мене витримувати.

Я перепрошую, якщо когось раптом забула, але не повинна була би. Одну людину я тут не написала свідомо, бо слова, якими  треба описувати мою вдячність за те, що вона з’явилась у моєму житті, ще не вигадали. Та й це надто особисто.

Дякую також дівчатам з журфаку, Стасіку,  Лихачу, окремим іноземцям, Соліній Насті, Валадіку, Неджу та багатьом іншим, хто приносить мені радість і час  від часу нагадує про себе.

Не думайте, що я забула про своїх батьків і малу. Я за вами дуже сумую і сподіваюсь, що ми зовсім скоро побачимось. Все буде добре! Ми разом і все зможемо!

  

Подорожі року

Минуле літо мене відверто потішило на пригоди Україною. Подорожі Європою дали свої плоди. Хоч ми не так багато де і були, проте змогли відкрити для себе нові красоти, які мотивують рухатися далі.

Говерла і Чорнагора  

Знаєте, цього літа у мене було багато гір. Не думала, що після підйому на Говерлу, я знову повернуся на українського гіганта за кілька тижнів, але за інших обставин, і буду люто ненавидіти туристів, які відвідують вершину з легкими сумками. Про першу вилазку ви можете почитати на Лінії Кармана, а ось другу подорож я не описувала. Ганьба мені.

Похід Чорногірським хребтом тривав 4 дні. Я була у компанії чужих мені людей, трохи гальмувала групу, але я хочу ще! Особисто для мене, маршрут був тяжкий. Наплічники,  скелясті підйоми до вершин, вода зі струмочків, багато гір-двотисячників. Кілька разів я навіть хапала себе на думці, що не зможу рухатися далі, але самоконтроль вирішує все. Зараз я би залюбки повернулась у безлюдні Карпатські вершини, де можна зустріти тисячі відтінків зеленого, білосніжну отару овець, що впевнено рухалась по неможливий  дорозі у хмари.   

Були ще і морські пригоди на Кіпрі, вештання Івано-Франківськом з Настею, водоспади у Яремче, Тустань і багато чого іншого.

  

Події року

За цілий рік сталося багато різних цікавих подій, проте для себе я виділю лише три: зорепад, весілля сестри і двіж у Тенрополі. У першому випадку ми видерлися на найвищий дах разом із твіттерятками і насолоджувалися глибиною нічого неба. Орест, Володька, Родні, Назар і багато-багато інших людей дійсно створили атмосферу дива і саме тому я запам’ятала цю ніч, як одну з найкращих.

Весілля Сашки і Даніком це взагалі щось дивне. Тільки недавно ми з Сашею гуляли у садочку в Херсоні, ми всі видавали її заміж. Не вірю, що у найближчі десять років на мене чекає щось подібне. Я дуже вас двох люблю, і хочу, щоб ваше подружнє життя було ідеальним.

Двіж на Остарові Джу став невеликим відголоском тих вечірок у Лігві. Це була чудова ніч з басейном, глінтвейном, смаженими зефірками і компанією з чудових людей. Частіше би так збиратися і відпочивати.  

Серіали року

Тут я не хочу писати нічого довгого, бо треба вже збиратися, тому просто мій топ-серіалів (1 -  найкращий і по спадній). Поза конкурсом – Castle and Gravity Falls.

•        Gotham
•      Elementary
•        Arrow
•  The Walking Dead
•        Penny Dreadful
•        Flash
•        True Detective
•  Fear the Walking Dead
•        Glee
•   Once upon a time

Музика року

Від самого ранку я ввімкнула музику, яку додала собі у попередній рік і намагалась зрозуміти, що найбільше мені подобається. Ніби, в мене вийшло, тому ось вам 20 пісень і виконавців 2015 року (градація не важлива).

•       Adele – Hello  
•      Тартак – почуй мене
•      O. Torvald – Все це знов
•      Nora Jones – Nearness of You
•      Hugh Laurie – Guess I`am a fool
•      The Antlers – Kettering
•     Greg Laswell – Comes and Goes
•      Jimi Hendrix
•       Ed Sheeran – Don`t
•      Ed Sheeran – Stay with me
•     Бумбокс – Кохана
•     The Moon Theory
•     Spooky Black
•     Grant Lee Phillips – Under the Milky  Way
•     Бумбокс – День
•     5`nizza – Але
• .   Ben Abraham – Speak
•         OMN – in the Quite Room

На цьому етапі я мушу бігти, тому чекайте оновлень. Гарного вам Нового Року. Будьте чемними і любіться,

Востаннє у 2015 році,

Ваша Дейдаша

Фото року   

Я просто лежала у ліжку

Перший місяць літа вже майже закінчився. І що ми маємо у результаті? Як ви розпочали свої канікули  і відпочинок? І чи взагалі ви його розпочали?  Мені здається, що людство давно винайшло машину часу. Це не  прибори, не наука, не якісь випадкові плани, не очікування на манну небесну, зовсім ні. Справжня машина часу – це обов’язки, ділові домовленості і відрядження у інші міста. Продовжувати можна до нескінченності.

Якось непомітно одні задуми накладаються на інші, все перетинається, і ти повинен усе встигнути. І з’являється питання: «Коли я за це домовився? Я ж просто лежав у ліжку!»

Цікаве зображення, щоб відволіктись :) 

У нас і джаз, і нові знайомства, і проекти, і старі друзі з іншої частини країни. І, здається, що до кінця дня твоє тіло ворушиться автоматично і з рота вилітають зовсім випадкові фрази і жарти.  Зовсім немає часу на те, аби перевірити стан справ у соціальних мережах, переглянути чиїсь профіль у якомусь додатку. Хіба трапляються подібні моменти під час пересування містом громадським транспортом, але ти більш зосереджений на музиці, яка не встигає набриднути.

А ввечері ти вертаєшся додому, ледь-ледь готуєш собі ліжко до сну і за якусь мить опиняєшся у темряві , поки о 8 не задзвонить будильник і не сповістить про новий день. Та я зовсім не жаліюсь. Подібна втома надзвичайно приємна – у тебе складається відчуття, що ти робиш щось корисне і комусь це насправді потрібно.  У той самий час ти не витрачаєш зайві емоції на якихось сторонніх людей. Навіщо, якщо це не принесе ніякої користі? Та-ак, я корислива.

Хоча знаєте, попри всі перевтоми зникає потреба у вираженні якихось негативних почуттів. Розчинившись у кріслі на літньому майданчику чергової кав’ярні, закутавшись у блакитний плед і лаючи туристів, ти можеш подарувати най-най-найближчим чисте добро і любов. Хочеться  і довго обійматися, і говорити, і пити напої із вмістом кофеїну ще і ще. Хіба це не справжнє задоволення?

Словом, літо розпочалось активно і несподівано завантажено. І це тільки перший місяць.

А далі таки запланований Zaxid. І подорожі. Тому, побачимось десь?

Люблю вас неймовірно, мої дорогі.

Не забувайте мене. Не хочу випадково перетинатися з вами на вулицях з фразами: «Я думала тобі написати/подзвонити, але якось не вийшло!»

І я спробую побачити всіх-всіх.

Гарних снів, продуктивних робочих днів.

І любові, любові, любові.

Ваша ДейДаша  

Але

Знаєте, а цікаве у мене до вас з’явилось питання: як часто ви дієте, замість того, щоб думати? Що вам заважає на хвилинку забути про наслідки якогось вчинку і щось зробити тут і зараз, щось абсолютно для вас не характерне, абсурдне чи божевільне? Що вас зупиняє перед тим, аби взяти наплічник, запакувати його битком і вирушити на пошуки пригод? Чи, наприклад, сказати у вічі якісь конкретній людині правду?  Чи то поцілувати особу, від якої вам зносить дах? Чому ми звикли будувати  моральні камери, у які  постійно себе зачиняємо?  Скажіть, коли в нас буде інший шанс втнути дурість? І чи буде він взагалі?

Краще шкодувати про те, що ти зробив, ніж про те, чого НЕ зробив. Знати конкретну відповідь набагато корисніше, ніж спиратися на мрії і припущення. Життя ж то в нас одне, а ми витрачаємо його на дрібниці. Різні обговорення один одного позаочі, страждання від нерозділеного кохання, стосунки із непотрібними людьми, до яких ми нічого не відчуваємо;  марнування часу біля екранів моніторів і банальна відповідь «ні» на будь-яке дивне запитання чи пропозицію. Навіщо нам це все, хіба можна так марнувати всій час і свої емоції? Але ладно, ніхто не готовий бути щирим. Навіть із собою, що вже говорити про відвертість між з іншими людьми.

Ми скаржимося, що нам не вистачає часу на якість події, ми нарікаємо на те, що у минулому було краще, але хто житиме замість тебе теперішнім. Та ніхто.

 Будь ласка, робіть те, що вам подобається. Не звертайте уваги на інших. Не вагайтеся. Бо все, що робиться, на краще.