Час минає швидко. Дивишся, а тобі вже 19. І майорять ці дні і роки, немов блискавка у пам'яті. І люди, як коротеньки спалахи: із тим ми переписувалися у скайпі у 2007, в того я була закохана у 2008, цей став моїм хорошим другом у 2009, але потім зник. І так без кінця краю. Мабуть, не всі залишилися лише у спогадах, але більшість. Так воно є і нічого з тим не поробиш, на жаль.
Я усвідомлюю, що рівно за рік станеться мій перший свідомий ювілей.
20
Звучить як вирок, еге ж?
Зараз усе тяжче занайти щось таке, що може здивувати. Буденщина. Свята-покарання.
Але, знаєте, я щаслива. Чому? Бо в мене є гарячий журфак і неймовірна ко. Пройшло майже півроку, а ми майже рідні. Тільки ці люди могли принести мені багато-багато кульок і вдягнути на голову святковий ковпак зі словами: "Ти не маєш права його сьогодні знімати!"
Також дякую всім, хто мене привітав сьогодні теплими словами та подаруночками. Ви в мене золоті.
А ще, як би там не було...
Метелики.
Знову ті кляті метелики. Раптові, незвичні, витримані та п'янки, немов солодке гірське повітря. Я хочу відчувати і чути шелестіння маленьких кольорових крил всередині. Мені це потрібно.
Я вертаюсь до тебе, дорогий читачу.
Я писатиму тобі частіше.
Це мій початковий весняний акорд.
Люблю тебе, аноніме.
Твоя ДейДаша
