Людський мозок – дуже цікавий пристрій. Хоча, тяжкувато розглядати його як механізм,
що може працювати за інструкцією. Тільки уявіть, тикнув на клавішу – витягнув
із пам’яті потрібний факт, натиснув на іншу – відразу ж відреагував на небезпечну ситуацію.
Та, на жаль, зараз це всього лише сіра рідина зі звивинами, чия кількість надає
нам перевагу над тваринами.
Чи варто говорити про
те, що до сьогодні вчені намагаються пояснити, яким ж чином наш чудовий
нервовий центр функціонує, реагує на
певні подразники: спогади, знання, фізичний чи моральний біль. Дослідники, завдяки новим технологіям, активно
вивчають діяльність мозку. Тішить і той момент, що експерименти дозволяють
дізнаватися про нові властивості вмісту нашого черепа. Проте факт залишається
фактом: працює мозок безупинно і, часом, сумлінно.
До чого ж я це веду. Значну частину життя ми проводимо уві
сні. Але що ж для нас сновидіння? Обробка мозком інформації, яку він сприйняв за день? Чи подорож в інший
вимір, що дозволяє тікати від «справжнього»
життя.
Особисто для мене, сон – це священне таїнство. І не через те, що я люблю
ніжитися у теплому ліжку. Хто ж не любить?! Ви прекрасно знаєте властивості мого організму.
Я спокійно можу провести безсонну ніч,
суттєвих незручностей не виникне. Та на наступний день, як і властиво людям, я
відчуватиму легку втому, сонливість і бажання залізти комусь в обійми. Але, в першу чергу, сон – це можливість
переноситися у прекрасні, невідомі світи.
Чесно кажучи, мені часто доводилося стикатися із
незадоволеними знайомими чи то друзями, які скаржаться на відсутність сновидінь
(так, ми знаємо, що вони їх просто не запам’ятовують). Я на
таку хворобу, на щастя, не страждаю. П’ять із десяти сеансів відпочинку відбуваються
у супроводі нових знайомих. Буває і таке, що я з нетерпінням чекаю на вечір.
Аби лише моя голова торкнулася подушки. Це, подібно до тижнів тематичного кіно.
Зі мною і друзями у головних ролях. Королівство
Морфея часто відкриває для мене свої привітні двері. Часом це важливіше, ніж
реалії. Тільки там я відчуваю спокій,
силу, бачу чарівні парки, міста, оповиті таємницями, знайомлюся з людьми без
облич. Але я відчуваю їх красу.
Розглядати сон, як фізичний процес – вияв невдячності до
тієї сили, що надсилає нам повідомлення у підсвідомість. Я не заперечую науку,
але хочу вірити у дива. Як свого часу це зробив сер Макс. Можливо, і мені
колись вдасться знайти своє Ехо.
Спіть солодко, дорогі.
Люблю вас
Ваша ДейДаша
P.S. Я відчуваю
жахливий дискомфорт, бо забула, як до
вас писати. Але, змінений дизайн свідчить про те, що я повертаюся.
