Вітаю тебе, мій любий друже.
Знову я збрехала і пропала на досить довгий час, хоча обіцяла дописувати частіше. Чомусь мені здавалося, що не потрібно згадувати про водійські курси, майбутню стипендію у чеському містечку Злін, про IELTS, який вже на носі, і звичайно приємні заняття із Галею, про практику та нові знайомства, про цікаву літературу і веселі святкування чергових Днів Народжень, про зустрічі із старими друзями і таке інше.
Та сьогодні ввечері натхнення раптово з’явилося. Мабуть, я позаздрила «Директору Луна-Парка», що при мені за декілька хвилин написав вірша.
Але все по поличках будемо розкладати поступово.
Сьогоднішній допис хотілось би присвятити порадам. Сталося так, що під час складання літної сесії, я розпочала дивитися всім прекрасно відомий серіал – «House M.D.». Вісім чудових сезонів минули надзвичайно швидко і я остаточно переконалася, що Хью Лорі дуже талановита людина. Та й як уся команда, що працювала над проектом. Але, насправді, кінцівку хотілось би побачити трішки іншою. Та нічого не поробиш. Гарно прописані діалоги, жарти, чудово підібрана музика повністю змушують поринути у світ лікарні Прінстона та забути про певні сюжетні недоліки.
Але після такого довго серіалу мені захотілось чогось нового, чогось значно коротшого. Тому наступною моєю жертвою став – «Penny Dreadful». Зараз цей проект від «SOWTIME» I «Sky» набуває популярності. Вийшов лишень перший сезон, що містить у собі 8 серій (тривалість – година). Варто сказати, що досить цікаво поєднані історії Англії ХІХ ст.., проте часом сюжет перевантажує деталями та підозрами.
Щодо акторського складу, словами цю суміш описати буде тяжко. Адже залучені такі зірки, як Тімоті Далтон, Єва Грін, Джош Харнетт та інші.
Багато кого може ввести в оману назва – «Бульварні жахи», бо глядачі відразу асоціюють це з чимось дешевим і неякісним. Я собі гадаю, що це пов’язано із першими газетами, які з’явилися у Лондоні приблизно у той час. Їх продавали за оду пенні, щоб було якнайбільше читачів (так, на журфаці нас чомусь та й навчили за цей рік).
Стосовно музичного супроводу нічого сказати не можу, бо нічогісінько не запам’яталось. Але серіал подивитися раджу.
Та за один день мені вдалося переглянути всі вісім серій і черга дійшла до наступного проекту від ВВС – «In the Flesh». Він має два сезони (перший – три серії по годині, другий – шість серій). Варто сказати, що мене відразу підкупила тематика серіалу – глибоко любимий і шанований мною Зомбі Апокаліпсис. Проте серед фільмів і серіалів у подібному напрямку ми бачимо лише біль, безвихідь і тому подібне.
Ця ж робота демонструє період, коли люди винайшли ліки від вірусу. Автори розповідають про хворих на синдром часткової смерті, що повертаються до суспільства, яке ще не зовсім готове пробачити мертвим усі жертви.
Щодо акторів, вони досить незвичної зовнішності, але сюжет загалом затягує.
Також хочу виділити саундтреки. У кінці кожної серії грають пісні Кетона Хенсона, які ідеально підходять під події і змушують краще зрозуміти героїв. Якщо навіть не дивитиметеся, послухайте його музику.
Але, якщо ви любите ЗА так, як я – приємного перегляду.
На цьому я сьогодні закінчу.
Нічого не обіцяю.
Ваша Дейдаша
