Anicon V

Це був ранок 18 травня 2013 року.  У повітрі біля Погулянки відчувався терпкий аромат фарби та лаку. Всередині, за дверима,  голосно гомоніли люди, гупали залізні ланцюги, та виднілися шматки різноманітних матеріалів. «Перебудова?! Знов?!» -  запитаєш  ти. Ні, товаришу, це п’ятий фестиваль японської культури та анімації у стародавньому місті Лева.

Аnicon – не звичайна подія, а скоріше  традиція, свято,  яке завжди із задоволенням відвідують львів’яни та гості міста.  Цього року фестиваль приніс надзвичайну кількість позитивних емоцій та здивував своїми здобутками.

Отже, розпочнемо.

Звук! Камера! Мотор!

Представники львівського аніме-клубу «White Reflection» в черговий раз довели, що на них можна покластися і, навіть, треба. Команда організаторів великі молодці. Просто неможливо уявити скільки сил треба було викласти, щоб  задовольнити побажання кожного учасника фестивалю.   

Чи кожен би зміг поставитись до своїх обов’язків настільки відповідально?  Різноманітна апаратура (світло та звук), розміщення «прибульців» із інших міст, а також  кумедний сценарій ведучих  та стовідсоткова віддача. Що ще треба для повної сатисфакції глядача?  

Організатори намагалися бути у багатьох місцях відразу. В них це (якимось дивним чином)  виходило просто прекрасно.  Здавалося, що за день до події вони клонували себе у великих кількостях.   

Проте,  є невеликі зауваження. Куди ж без них? : ) Як на мене, світло було розташовано не дуже вдало. Коли деякі учасники у своїх дефіле робили хоча б крок назад від прожектора, то  все поринало у темряву.  Це викликало певні незручності  для фотографування.

Так само треба трішки набити  тих, хто сидів за пультами. Адже у деяких виступах затримка звуку псувала атмосферу  та  іноді збивала виступаючих.

Можливо, вищезазначені фактори є помилками самих учасників (відсутність на репетиції, непродумана траєкторія руху під час дефіле), але хотілось би їх уникнути  наступного року.

Тема Радянського Союзу  так само виявилася  досить цікавою. Мені  чомусь здавалося, що її сприймуть критично, проте цього не сталося. Знову, як і минулого року, дякуємо дівчатам та хлопцям за вміло поставлений перфоменс.

«Я тут наймолодша! Мені  13!»

Склад учасників того року також дуже здивував багатьох  глядачів. Кількість заявок добігала майже до 100 штук. Найцікавіше те, що було багато... дітей?! Хоча ні, не повертається в мене язик, так їх назвати. Проте дійсно, кількість косплеєрів віком 13-14 років була величезна. Дивувала також якість  костюмів, адже вражала своєю професійністю.  Дуже тішить той факт, що підростаючому поколінню цікаво займатися косплеєм  та  не страшно виступати перед величезною публікою.

Приємно було бачити старих друзів, які  щорічно приїжджають до Львова,  та свіжу кров.

Щодо виступів, то про карооке я писати не хочу, бо там і так все зрозуміло. Організатори вже не раз пояснювали причини проблеми.  

А ось що до танців… Хотілось би чогось кращого. Із денсерів сподобались тільки «Buga-Buga», бо  бенд працював по канонах японської культури.  Чого не можу, на жаль, сказати про решту. Здавалось, що це не Anicon, а якесь «Танцюють всі».

«Убил бобра – спас дерево! Убил лиса – спас все!»

Зрозуміли, про кого я? Так, саме він – неперевершений  дніпропетровський кос-бенд  «Убить лиса».  Не варто казати, що їх постановка по «Плоскому світу» була надзвичайно талановитою. Ті, хто кажуть про якусь незрозумілу затягнутісь постановки не мають абсолютно ніякого почуття прекрасного, чорт забирай! Сценку відіграли дуже майстерно. Особисто я, затамувавши подих,  слідкувала за тим, що робили косплеєри.  Ми  вдячні, що ви не використовували записи та  емоційно все відіграли. Сподіваюсь побачити вас наступного року.

«Можно, я просто подумаю о еде?»

Слід також згадати київських косплеєрів, які робили костюми по «Аdventures Time». Харизматичні, приємні,  веселі люди, яких я із великим задоволенням фотографувала (і дуже вибачаюсь, що досі не зробила всіх фотографій).

Даєш п’ятирічку за чотири роки!

 Спільними зусиллями ми виконали п’ятирічний план. Фестиваль росте, але дружня атмосфера зажди робитиме його особливим. Ніхто не зможе похвалитися подібним теплом та взаємоповагою. Так, може, Аnicon не ідеальний, зате люди там доброзичливі  (не зважаючи навіть на те, що цього року ввели нагороди у різних номінаціях). Ми завжди радо вітатимемо нових гостей та зустрічатимемо старих друзів.

Щиро Ваша ,

Deya :З

 Переможці: 

Одиночне дефіле : Меріда (Brave) / Фенікс Фаталіст
Парне дефіле : Deadman Wonderland / Miyako та Ayane
Групове дефіле : Sengoku Basara / SB team
Вокальний виступ : Requiem Inori (Trinity Blood) / Хельга та Хелена
Сценка : Темний Дворецький / Coswawe

P.S. На Аніконі дуже не вистачало Кінса, який завжди так гарно фотографував наших любимих косплеїрів. Чесно кажучи, мене здивувала його відсутність.  

Ось фотографії цікавих костюмів від різних фотографів:

Вііікаааа ^^

Рейнбоу Дэш

Меріда

Соs-wave

Помешательство

Добрый вечер, любимый мой читатель. Как ты там? Давно не виделись. Прости меня за это. Знаешь, с тобой одним я могу так честно поговорить. Так что слушай...

Как тебе известно – сейчас период всеобщего христианского помешательства.  Только и говорят, что об этих праздниках. Хорошо, в принципе, я не против. Скоро в Шевченковском гаю начнутся «гаївки» и будет немного веселее.  

За последнее время много всего произошло. Например,  я прошла «Alice:  Madness returns». Это заняло у меня два дня. Игра интересная и захватывающая, но немного однообразная. Первую главу пришлось начинать три раза, потому что мой ноутбук не имел ни капли жалости.  Он выключался каждые полчаса, тем самым заставлял изрядно понервничать.  Скажу только, что годная вещь. Но первую она не переплюнула.

       Сейчас как-то особо чувствуется одиночество. Всем и каждому я  что-то должна. Когда я успела столько задолжать-то? И у кого брала взаймы? "Ты обязана думать о будущем, ты должна делать тотото." Не хочу я думать ни о чём и ни о ком.  Я просто хочу жить моментом… В.Винниченко правильно писал.

   Признайтесь, ведь это приятно, когда ты заходишь в магазин, а продавец и пошутил, и приятного вечера пожелал. Или увидеть представителя другой расы, который идет бодрой походкой и очень громко поет любимую песню. Громко, фальшиво так, но  главное, что с душей. 

Хочется просто с кем-то поговорить.  С кем-то хорошим и светлым. Но приходится довольствоваться котом, который улегся рядом. 

Я люблю тебя, читатель. Потому что ты добрый. Сладких снов тебе. 

 Твоя ДейДаша