Бувай, може десь в минулому житті
Згадай, коли будеш біля мене йти
Пробач мені те, пробач мені ще
Пробач мені...
Оновлюю все і знову несе
Пробач мені...

Стривай, залиши мені останню мить
Тримай, і нехай ніколи не болить
Пробач мені те, пробач мені ще
Пробач мені...
Оновлюю все, і знову несе
Пробач мені...

Знову сумую по весні
Знову сумую у вісні
Досі пишу тобі пісні (с)

Брюссель. Сергій Бабкін та Саятослав Вакарчук - Пробач

Прости меня за все

Не тварини

Тяжко вести блоги. Особливо, коли їх багато. Не знаєш, куди доречніше зробити допис. А потім думаєш: "Та ну його, піду спати, бо вже друга година". Чи то четверта.
І так минає день за днем.
Революція знов йде на спад, студенти і твіттер продовжують жити як раніше, використовуючи старі добрі хештеґи.
У Львові нас залишилося мало, адже, багато хто покинув нас на певний час: тижні, місяці. Ми сумуємо, але ходимо по кав'ярнях, кіно та виставах. Так, це я про дебют бро, який відбувся кілька днів тому.  Гарно розважили нас студенти-вокалісти. Колись будемо ходити до опери.
Сніг тане як і надії.
Муза знову десь поділася.
Знаєте, раз на декілька місяців всередині я відчуваю тварину. Спочатку це був кит (про якого я колись писала), слідом вовк, наступним став ведмідь. Зараз дивно - чому рослини, чому саме маки?
Хоча, добре, що не метелики. Голова і так гуде. Ще нам не вистачало чергової захопленості.
Протягом тижня хотіла написати в іншому блозі. Вийшло, що там занотовуються переважно сни.
Сьогодні в малої перший (?) День Народження. Чи то другий? Маленьке мацьопство хороше, хай росте.
Коли придумаю, про що ще написати - обов'язково такзроблю.
А зараз, добраніч.