Знаєте як то буває. Спілкуєшся ти із людьми і раптом
усвідомлюєш, що існує якесь непорозуміння. І не один раз тобі казали, що твоє
місце зовсім не тут. І нікому ти не потрібен.
Не один раз нарікали на різні неприємні ситуації. І волею-неволею замислюєшся: чи проблема у тобі, чи у людях, які поряд.
Тяжко відповісти на це питання, чесно кажучи. З одного боку
ти не помічаєш своїх помилок. З іншого – бачиш повну неповагу з боку так званих
друзів. Чи є вони взагалі. Чи довго протримаються. І закрадаються думки: « А, може, я десь зробив щось неправильне...»
Та розумієш, що, за великим рахунком, ти тут ніхто. Немає у тебе і далекого
минулого, і великої кількості друзів, які б пройшли через вогонь, воду і мідні
труби. Є ілюзії. Є корисливість з боку інших. Є сподівання, що ти для когось
важливий. Сьогодні вважаєш когось найближчім, завтра відчуваєш
себе абсолютно чужим. І що роби? Якби ж то з того питання писали наукові статті
чи книги. Людям було би легше жити.
Інтернет з кожним роком втрачає свою вартість. І немає
більше віртуального всесвіту. І замку у пустелі давно нема. Є лише порожнеча, яку нічим не заповнити.
Мабуть, це і є життя. Мабуть, руйнування доброго так само є сенсом існування.
Не знаю що це.
Думки?
Страхи?
Реальність?
Немає коментарів:
Дописати коментар