2014 або Як я перетинала кордони

Знаєте, дуже багато людей  останніми днями пишуть про підсумки минулого року. Здавалось би, що дурня це все. Нікого не цікавлять ваш здобутки, нові знайомства і таке інше. Я би так само не писала подобного, але взяла це вже у звичку.

Тому, перш за все мені хотілось би подякувати людям, які були поряд, які змогли мене зрозуміти і підтримати. Для мене завжди це було важливо, але цього року якось воно по-інакшому. Це був перший рік, коли  я вирушила у подорож закордон.  І знаєте, немає у мене такого: я змінилась, бо побувала десь там. Так, я очікувала кращої кості життя, іншого ставлення. Але моє уявлення про інші країни змінили саме Люди. Так, я пишу це з великої літери, бо це неймовірно важливо. Знаєте, як би там не було, але ці іноземці, яких я зустріла, стали для мене своєрідними показниками, символами своїх країн. Я ніколи не зможу подумати нічого поганого про ці місця, бо ці люди перші і єдині у своєму роді.

Добре говорити про чуже, але своє насправді найкраще (ви знаєте, кого  я маю на увазі, імена називати абсолютно не обов’язково). Вкотре, мабуть, я зрозуміла, що варто цінувати те, що ти маєш: творчих друзів, які готові підтримати твої задуми; людей, які ніколи тебе не залишать, незалежно від кілометрів ; технарів, які безбожно сміятимуться над тобою і твоїми прорахунками, чим змушують тебе ставати кращими. Але вони найкращі, бо бажають тобі лише добра і люблять тебе, таким, який ти є.

Та знаєте, в  за цей рік Україні мабуть з’явилися  лише два друга, про яких варто згадати. Найцікавіше, що я  зустріла їх у Зліні. Це Стас і Сергій. Я пам’ятаю, що про першого обіцяла написати блог, і  обов’язково це зроблю у новому році. Хлопці, я дуже втішена, що саме в вашому гуртожитку ми пили львіську медовуху  і саме з вами ми проводили такі чудові години у Празі. Місто спить (яке я постійно співаю) 
Але, найбільшим надбанням, про яке  забула написати - це Соломія. Вперше  я жила із кимось такий довгий час. Знаєте, якби це була якась інша людина, вона б мене не зрозуміла, осуджувала та таке інше. Але Соля тепер та людина, якій я можу розповісти багато, та у відповідь отримати щось корисне. Дуже давно я так нікому не довіряла. Я чекаю того часу, коли ми знову повернемося у Злін та будемо спати поруч.

Я задоволена, що Роман жив у кімнаті 205L із таким чудовим сусідом, який став для мене справжнім другом навіть не зважаючи на мою жахливу англійську. Я ніколи не забуду, той час, що ми провели  разом.

Та й всі. Дякую Вам, що Ви були поряд у цьому році. Я вас люблю

Ваша

ДейДаша