Про любов

Вітаю, любий мій читачу, у… закинутому мільйон років тому блозі? 

Знаєш, зараз я напилась з дідом вина під душевні розмови, які в нас бувають раз у ніколи,
і хочу розповісти тобі про любов. Не писала я сюди чогось подібного вже кілька років, але

відчуваю, що тема весняно-важлива і доречна саме у цьому місці. 

Десь півтори місяці тому до мене приїхав один мій знайомий-коханець (так, я виросла). У той
теплий зимовий вечір в мене зовсім не було настрою поїти його чаєм або годувати. Ну, знаєте,
що ще потрібно дорослим чоловікам? 

Тому вирішили пройтись вуличками, на яких колись ми проводили ночі у довгих розмовах. 

Знаєте, я не люблю багато комунікувати. Зазвичай, на якихось тусовках обираю собі одну особу,
з якою мені найбільш комфортно, і ми поринаємо у заплутані концепції матерії буття. Але

переважно я надто захоплена спостереженнями за "персонажами". Їхніми думками, флоу,
реакціями і загальною поведінкою. Тому я постійно мовчу, даючи змогу комусь висловитися.
Направду, Тася недавно зауважив, що я сильно захоплюсь аналізом вчинків та мотивацією.
Але про це згодом.

Ось гуляємо ми з цим поважним чоловіком і починаємо говорити про любов. З одного боку,
дискусія видається мені дуже лицемірною і штучною, бо токсичніших стосунків за наші з ним

за весь час в мене не було ніколи. 

Але, знаєте,  зараз, попри все лайно, це та людина, в якій ти відчуваєш стабільність.

Ви можете взагалі не мати почуттів один до одного, але  у момент, коли потрібне чоловіче

плече, завжди є до кого звернутися. За цей час, мабуть, ми виховали неймовірну повагу один
до одного. 

Так ось, йдемо ми і обговорюємо стосунки з нашими пасіями, і раптом він видає: 

- Знаєш, я знову почав ходити на сеанси групової медитації. Мені потрібно віднайти рівновагу
і відчути любов до людей, бо вони - це справжня цінність у нашому житті, - на цьому моменті
мені стало цікаво. Хоч зазвичай з рандомними людьми абстрактні діалоги мене дратують.
Це наче пускання пилу в очі. “Подивись, який я загадковий і глибокий. Я почув декілька думок,
пропустив їх крізь своє світосприйняття і зараз буду тебе вражати!”. Втім, подібні дискусії
з близькими відразу змушують мене увімкнутися та ставати більш пильною. Це наче
розкорковування дорого вина, яке стояло на твоїй полиці мільйон років, а зараз

прийшов час ним посмакувати.

- А що ти розумієш під терміном “любов”? - Перепитую я в хлопця, очікуючи на цікаву відповідь. 

- Ну, це відсутність ненависті за будь-яких обставин, - каже він після довгої паузи. 

- Окей. А що ти робитимеш з людиною, яка знехтує твоїми почуттями? Ось, наприклад,
як я свого часу?

- Ну, я відповім їй тим самим, бо вона на це заслуговує, - на цій тезі я відчула суперечливість
слів опонента, і в мене в голові вже з’явилось кілька аргументів для суперечки.

- Тобто, ти раніше казав, що любов - це рівновага і абсолютне прийняття хорошого і злого?

- Так.

- Але якщо тобі зробили боляче, то ти робиш так само у відповідь?

- Так.

- А ти не відчуваєш невідповідності? Якщо ти любиш будь-кого безумовно (себто просто
за існування), хіба можна відчувати злість за щось?

- Я не розумію, навіщо бути добрим до людини, якщо вона наробила тобі прикростей.
Треба захищатися! - на цьому моменті, я бачу, що його починає дратувати наш дискурс.

- Розумієш, справжня любов полягає у тому, щоб підставляти щоки. Це часто можуть приймати
за слабкодухість. Але моя основна мотивація у “забуванні” прикростей інакша. Я дозволяю
людям робити помилки. Стільки, скільки їм знадобиться, щоб віднайти найперше справжню любов
і розуміння в собі. 

- Так, а потім постійно роблять боляче, і ти приходиш до мене плакати, бо тебе знову
образили твої “кєнти” або кавалери, - зі скепсисом перебиває мене він. 

- Я завершу, будь ласка? Так ось, часом, для того, щоб людина знайшла себе, їй потрібно
дати певну кількість спроб. Рано чи пізно вона зрозуміє, що сила не у тому, аби робити
боляче. А у тому, щоб мати достатньо витримки і поваги до інших, аби не зробити так
при всіх сприятливих для цього обставинах. Так, це часто буває неприємно, призводить
до незручностей і сліз. Але, знаєш, якби свого часу я не дала мільйона шансів Івану, то ми
би давно розсварилися і назавжди розійшлись по життю. Натомість, зараз він подорослішав
і став одним з найближчих друзів, який дуже переосмислив свої цінності.

- Не перебільшуй. Ладно, припустимо, ти дала ці мільйон спроб, а людина все одно
факапить. Що далі?

- Знаєш, до цієї ситуації я ставлюсь двозначно. З одного боку, налажав ти, бо не зміг віддати
достатньо розуміння. 

З іншого боку, всі молодці, бо ви точно, внесли якийсь вклад у розвиток і розуміння стосунків між
людьми один для одного.

- Господи, звучить попаяно. Часом причини неприйняття не в тобі, змирись з цим, ок? 

- Ти правий, але чого варта любов до людей, якщо ти так просто готовий відповідати агресією
на агресію? Маніпуляцією на маніпуляцію? Біллю на біль? Знаєш, на словах це звучить,
як щось примусове, виховальне. Але воно таким не є. Ці речі народжуються у розмовах.
Комунікації, якщо хочеш. Коли обидва боки зацікавлені у цьому. Без будь-яких упереджень,
вдавань чи лицемірств. Просто ставишся по-хорошему і все. От скажи, чому в мене так багато
друзів. Не просто знайомих, а людей, з якими я дійсно близька?

- Окей, тут ти права. В тебе їх дофіга.

- Це тому, що я не вдаю. Я зі всіма така, яка є. Зі своїми пріколами та проблемами. Зпайками.
Але у той самий час з толерантністю, розумінням, терпінням та любов’ю. Безумовною.
Я вдячна кожній людині у житті за те, що вона просто в мене є.

- Ти мене все одно не переконала, - знервовано каже він. Ми надовго змовкаємо і йдемо
Пекарською до мого дому.

Яка мораль цієї історії (щось часто я це використовую у своїх твітах)? 

Кожна людина розуміє любов по-своєму і дарує її іншим так само на свій лад. Або забирає.

Це може бути токсично, може бути чарівно.   

Але ми не повинні забувати, що болю і образ у цьому світі і так достатньо.

Чесно, з початку року я вже тричі чула від хлопців, які мені дуже подобались “вибач, але я

не хочу серйозних стосунків”,“сорі або я соло-плеєр і просто не зможу віддати стільки любові,

скільки ти мені ”.

І, знаєте, від цього всього я багато плакала, хоча роблю це рідко. Було страшенно боляче.

Наче земля з-під ніг тікала. Але головне, що я так втомилась від цього і просто хочу видихнути.
І залишитися у спокої, хоча б секундочку.  

Але, попри це, я не шкодую жодної хвилини, коли дарувала комусь любов або щирість.

Чи то романтичні партнери, чи то друзі, які вирішили залишити мене позаду або осторонь.

Злості до людей, які знехтували цими почуттями, я не маю. Маю втому, бо це багато роботи

над собою. Так, я щось їм дала, але й вони мене багато чому навчили. 

Дорогою ще зустрічатиметься безліч хорошиків, які прийматимуть мене такою, якою я є.

І любитимуть за це. Просто треба наснаги і сил, аби їх знайти і не зачерствіти до того часу. 

Насправді, інтимненько в нас сьогодні вийшло. Але, в принципі, як завше.

Люблю тебе, 

любий читачу.

Сьогодні, як і колись, 

Ваша

ДейДаша.