Закрите Товариство Гарячого Журфаку і Ко (частина 3«авершальна»)

Знаєте, а добре, що я розпочала писати історію нашого чудового товариства задовго до його річниці. Навіть не уявляю, як читається кожен пост по інший бік екрану, особливо вам, мої дорогі, але мені емоційно він дається дуже складно. Адже кожен рядок – це окрема історія із своїм підводним камінням. Через певні причини  на Хеловін я не матиму змоги писати, тому сьогодні доведеться закінчити.  Мабуть, якби я починала пізніше, то я не вклалась би у часові межі. Але, до вашої уваги, остання частина мого імпровізованого літопису.

Фотографії і правда я підібрала влучно:)

Коли ви знаходитеся у різних частинах світу, всі сварки і суперечки видаються абсолютно незначними,  і сум доводить до межі з безумством. Я завжди була сентиментальною особою, і знала, що  почну з постійно згадувати, порівнювати атмосфери тут (у Чехії) і там (у спогадах). І у ті миті, коли ти жахливо хочеш поговорити з Тасею про життя, розумієш, що він зараз підкорює столицю. У нього багато нових знайомих, нові цілі і нове коло інтересів.  Хочеш наїстися тостів Джу і закутатися у приємний на дотик леопардовий плед, але пані Привітність знаходиться у дощовому Лондоні.  Хочеш посидіти з Оленкою у «Дзизі», але вона працює у Японії і між нами різниця у шість годин. Хочеш послухати Івановго голосу, але він у Львові…  разом із Тарасовою Басівкою, Мартусіними оригінальними ідеями, Олькиними батлами та чисельними вечорами зі Стасом.

Але час повертатися до подій, які б я ніколи не хотіла забути. Отож останньою нашою зупинкою було святкування Потрійного Щастя на Бандери 9а.

Після цього якось довго ми не могли зібратися докупи, поки одного разу я не закликала всіх у Шевченківський гай, на мою палко улюблену Точку. Там ми провели, мабуть цілий день разом. Граючи у карти, фотографуючись і говорячи… на серйозні теми : )

Плівка

Наступний етап у наших стосунках, який виразився у яскраву творчість і проект про «Ідеального політика», -  зйомки короткометражного фільму на предмет Технічні ЗМК. Ще одна причина, через котру я люблю своїх друзів – вони завжди готові допомогти у втіленні певних задумів, без жодних суперечок і вмовлянь. Постійний брейншторм, нові і свіжі пропозиції зажди допомагають у час кризи.   Пам’ятаю, як ми сиділи із Тасею на горно лижному спуску у Гаю та довго обговорювали можливі розвитки сценарію. Мені завжди подобались наші приватні розмови, щось в них таке магічне все ж було.  

У результаті, продукт вийшов трішки(?) наркоманським, адже знімався нашвидкуруч, за тиждень чи два. Кожного дня нові локації, незвичні кадри та не зовсім адекватні ідеї.  Але тільки ці люди, мабуть так надихають на творчість. У нашій компанії  є всі види темпераментів, зовнішності. Тобі лише варто використати це з розумом. Із ними не страшно помилятися. І  що б там не було, але бал ми отримали відмінний. Старання, безсонні ночі написання віршів, монтування відео перед парами не пройшли даремно.

 Неприємно про це згадувати, звичайно, але саме тоді наші стосунки почали псуватися через відомі і невідомі  нам причини. Ми довго зустрічалися окремо, не бачилися місяцями.

Дача, яку гостинно запропонував відвідати Борис, стала для нас певною точкою відліку. Вже тоді ми тримались трішки осторонь один одного. Але тим не менше чудовий відпочинок на природі негласні сварки не зіпсували. Кожен відірвався, як тільки міг.  Навіть, Бульбік, у якого постійно наші вечірки відбувалися без пригод, відмітився. Та й як завжди, ваш покірний слуга, заважав усім спати. Місця тієї ночі було, до речі, дуже мало. Ми з Оленкою ледь влізли між хлопцями на тому величезному ліжку. І тільки зранку до нас дійшло, що ми могли лягти на іншому!

Зірками ранку, звичайно став Орест із своїми величезними губами і дерев’яними шкарпетками.  Після першого разу, було вирішено – ми повернемося на дачу в Івана-Франкове ще раз.

День Народження нашої Ольки припав на кінець іспитів. Чесно кажучи, організація цього свята тривала дуже недовго. Майже за один день ми змогли зорганізувати костюми із Оперного театру, віднайти потрібні матеріали і підготувати групу «акторів». Другий квест вийшов для нас набагато легшим і коротшим, адже місця були розташовані дуже зручно.  Завершення офіційної частини на Високому Замку  із голосними криками: «Вітаємо!»  і бокалами шампанського допомогло зорганізувати настрій на цілу ніч. А  за кілька годин до світанку ми всі сиділи на підлозі моєї кухні і вмикали дуже нехарактерні для нас  старі пісні…

Минав час, проходила літня практика, але разом ми так і не збиралися. Лише друга вечірка у Тернополі знову змогла нас об’єднати. Ми дуже класно провели час з Валентиною і Соломією біля басейну разом із різноманітними коктейлями, але після приїзду іншої половини нашої компанії щось пішло не так. Ніхто не горів бажанням сильно спілкуватися і розважатися. Тому, ніч цю не можна назвати вдалою.

Та ситуація виправилась, коли ми вирішили привітати Тасю із Днем Народження (три місяці після). Борис люб’язно погодився знову таки запросити нас до себе на дачу. Оце було дійсно, як у старі добрі часи. Тоді ми підбили багато підсумків, сказали багато слів, які розставили всі крапки над «і». Це офіційний фінальний акорд.  Тільки шкода, що Джу не вдалося тоді приїхати. Її там дійсно не вистачало. Але, що сталося, то сталося.
Тисячі хвилин у Лігві, сотні прогуляних занять у репетиторів, десятки прогуляних пар, море насолоди і  всього дев'ять людей  

На цьому, мабуть, варто закінчувати серію повідомлень про Гарячий Журфак і Ко.

Сподіваюсь, ми збиратимемося разом і надалі.

Такого вже не буде.  Я впевнена у цьому.

Але ми можемо зробити краще.

Я люблю вас, Оленко, Марто, Олю, Соломійко, Іване, Тарасе, Тарасе, Стасе.

Дякую, що ви були поряд у цей дивовижний рік.

Ваша ДейДаша