Апельсиновий сік

       На вулиці було справжнісіньке пекло. Мабуть, сьогодні тільки людина, яка не сповна розуму , змогла би залишити затишні стіни своєї квартири.  А  він, як раз, заносив себе до списку розумних хлопчиків. Юнак від самісінького ранку бив байдики на найзручнішому у світі дивані. Він ліниво оновлював сторінку у соціальних мережах, перевіряв твіттер та багато різних  непотрібних сайтів.

     Стеля. Із такою прискіпливістю, мені здається, що тільки моряк розглядав мапу перед важливою подорожжю. Пригодою всього життя.  Хлопець вивчав кожен квадратний метр сірої, пошарпаної супротивниці. Її тріщини чомусь не могли залишити його байдужим. А та, в свою ж чергу,  відповідала юнакові на виклик також вивчаючи його.  Немов, на кривавому двобої. Головною у цій справі була не перемога, а гідність із якою він тримався.

      Але раптом, його архіважливу баталію із шматом будинку  перервали. У дверях з’явилася  вона, тримаючи в руках пластмасову склянку незрозумілої форми. Всередині  точно був апельсиновий сік, а, може, й ні. Чай або кава в таку спеку дорівнювались зраді перед  Прохолодним Богом, а вона ніколи не хотілось ображати таке поважне створіння.  

     Білявка мляво та сонливо підтягнулась. У довгій, розщіпнутій  сорочці у клітинку вона виглядала просто чудово. Юнак, якому довелось відірватися від супротивника,  також  помітив це помітив. У його голові пролунало: « Треба частіше їй дозволяти носити свої речі.»

-         

      - Ти сидиш уже так біля години. Навіщо? Я не розумію, - вона повільно, виваженими кроками,  підійшла до хлопця, як кішка до своєї жертв. Із самих його ніг, гнучко звиваючись, доповзла прямісінько до його обличчя. Їх погляди на якусь мить зустрілись. Страх як вона того не любила, коли хтось  хотів зазирнути їй у душу. Це її таємний кут, так що, будь ласка, не лізьте. 

-          -  Я майже її переміг. Знов ти все зіпсувала, - він обережно скинув її на підлогу. 

-          - Не роби так, скільки я тебе просила! Ніколи більше до тебе не прийду. Поважай своїх гостей!

      - Це ти маєш мене поважати, жінко. Бо ти в моїй хаті. Де болить? Можу поцьомати, якщо хочеш, - він  розвернувся на лівий бік та обережно почав куйовдити її волосся.  За таке, хлопака міг би залишитися у будь-який інший день без руки, але не зараз…

-          - А ти не думав посунутись. Можливо, я  також хочу викликати твою стіну на дуель! Уявляєш, як це буде весело? 

-            - Тоді не мені треба тебе цілувати, а навпаки. Якщо ти насправді так хочеш опинитись на моєму  дивані.

В неї не залишилось вибору. Взявши в одну руку біле волосся, вона повільно опустилась  над його губами.

-          - Ти впевнений?  Якось дуже дешево на цей раз продав свій улюблений диван.

-          - Заради тебе, я готовий піти на таку жертву.  І щоб потім мені не казала, що я тебе не люблю. Знай мою доброту.

-          - Ніколи про неї не забуду!

             Ось тепер вони разом. В хаті стояв аромат солодкого меду та її французьких парфумів. Під час жари така суміш змушує звичайну людину падати під стелею і кричати про свою поразку. Але він терпів, йому навіть подобалось,  коли  речі  вбирали її їство. Вона притиснулась усім своїм мокрим від спеки тілом та дихала в його гарячу шию.  Це не було так огидно.  Він поцілував дівчину в чоло і накрив їх із головою напівпрозорою рожевою ковдрою. Хлопець взяв її  за руку і знов почав шукати мапи океанів.

-         - Малюнок досі не зійшов? 

-         -  Уявляєш, ні . А твій? Досі половина руки в помаранчевих пташках?

-          -   Дякую, що нагадала,  я давно хотів тебе  набити за ту витівку із фарбами.       

-          - Я не винна! Ти сам погодився. А те, що вони не змиваються… Це ж дрібниці!

-          - Показати тобі, що таке дрібниці? Зараз я тобі зроблю дрібниці! – юнак різким рухом опинився на горі. Він на пів сили тримав подругу у своїй сталевій хватці. 

-          - Знов. Залишаться синці! Я ж просила! Злізь з мене негайно, інакше я не розмовлятиму з тобою до кінця літа.

-          - Хоч трішки спочину від твоїх балачок. Та й до кінця серпня лишилось не так багато часу…

-          - А ну злізь з мене негайно, злий хлопчисько!   Інакше, ти пошкодуєш! -  білявка почала активно копатися, - Я погрожую тобі, дурепо!

-          - Добре-добре. Тільки через те, що я порушив обіцянку не залишати синці.

            Дівчина злісно скинула із себе парубка, та впевнено зістрибнула із ліжка.  Голосно гупнув дверима, вона  опинилась у ванні. Як в такі моменти він її нервував. Це почуття звичайними словами передати просто неможливо! Що той малий собі думає?!

-          - Відкрий двері. Я не хотів тебе образити. 

-          - Треба думати, перш ніж робити чи говорити щось. А ти постійно робиш навпаки.  Я не збираюсь відчиняти.

-          -  Справді? Адже тобі все одно потрібно йти до дому.

             Злісна мовчанка. Його завжди починала заводити подібна поведінка. Як так?! Як вона сміє ображатися на несуттєві дрібниці. Він провів рукою по русявому волоссі і потягнув на себе ручку від дверей. Вони відкриті, невже, о диво! Нічого доброго не….

-          - Ах ти мале стерво! Йди сюди! – хлопець опинився повністю у воді, а дівчина із повним відчуттям сатисфакції  та широкою посмішкою на все обличчя тримала шланг від душу. Казати про те, що вода була ввімкнена, мені здається, вже не треба.