Як тяжко іноді знайти щиру людину, знали би ви. Таку, яка постійно довірятиметься тобі, слухатиме і говоритиме правду, навіть якщо вона буде образливою,. Чесно кажучи, і себе я не дуже через це люблю. Не можу чесно викласти всі карти на стіл та проаналізувати ситуацію. Я люблю крайнощі, ви ж знаєте. Так, бути не до кінця щирим із самим собою ще та проблемка. Всі від тебе чогось очікують та вимагають, значить треба робити так, як вони скажуть.

 Альтруїзм, та-ак, моральність (?).  And  it’s so boring.  Дуже класно, коли є люди, з якими можна ловити «fun».

Сталося так, що за ті дві доби я побачила тих,  за ким  дійсно скучила. На жаль, життя вирує... На жаль, кола спілкування змінюються.  Але подібні моменти, мабуть, тому й такі важливі.

Я дуже рада була тебе бачити, хлопче.  Частіше б так зустрічатися і говорити. Запам’ятай, ніколи  мені це не набридне.  Я слухатиму тебе у будь-якому випадку і що б ти мені не розповів. І вибач, якщо щось не так. Я тебе люблю.

За вчора  я вдячна бро, який прямісінько із Карпат приїхав до нас. Чесно кажучи, на мить я навіть засумнівалась, що ви нас відвідаєте. Проте дякуємо твоєму татові за наполегливість.

 Лежали під дахом,твітили, згадували дитинство, згадували минулий рік …  

«Дунаю,  Дунаю, бистра вода в тобі»

Скелі Довбуша, Херсон, море… Були ж часи! Малесенький бро, я не набагато більша і океани сліз :D Та хто сказав, що це кінець?!

Перевершимо якось наші «подвиги», га? ;)

Останній тиждень пройшов досить дивно. Майже кожного дня гуляла з Тарасами (Тася і Бублік). Ви класні,  хлопці. Я вас люблю. І ви, як «мій лічний сорт героина».

Тепер варто закінчувати. Бо я неймовірно невиспана та змучена. Сподіваюсь, що цей допис вийшов не дуже хаотичним та «брєдовим». Але маємо, що маємо.