Чи варте життя того,щоб його прожити?

Давно вже не було такого, що доводилося писати про приємно проведений час. Чи то настрій був геть чисто зіпсований, чи то хотілось позайматися псевдофілософією. Проте змовчати про сьогоднішній день – це справжній злочин.

Сумно  іноді собі зізнаватись, але люди, яких ти раніше бачив кожного дня у класі чи, то візьмемо трішки глобальніше,  школі або ж на прогулянках,  зникають.  Їх місця в певний період часу, який настає якось дуже не очікувано,  посідають нові обличчя (згрубіло, можна також вжити назву «нове гарматне м'ясо», не ображайтеся).  З’являється жаль, але є розуміння того, що потрібно рухатися вперед, до нових горизонтів.

 Проте… хто тебе зрозуміє краще, ніж найближчі друзі?

Про першу половину дня я напишу трішки пізніше, бо вона запам’яталась  інформативністю та, захоплюючими подих, фактами.

Перенесемося о 16.37 до церкви св. Юра, де я сиділа біля автобусної зупинки та провела в очікуванні   маршрутки до Басівки. Мені не пощастило на якихось сім хвилин. Довелося чекати наступного транспорту, який приїхав майже за годину.  Але, на диво, час промайнув досить швидко. Добре, коли в такі моменти в наплічнику лежить електрона книга. Старий добрий приятель Ернест  був прочитаний більше ніж на половину, що не може не тішити. А головний герой  покинув свою кохану Кетрін  та повернувся на фронт до приятеля Рінальді.

Люблю їхати за місто, пейзаж за вікном завше наштовхує на якісь дивні роздуми про життя/буття та людей.  Але найбільше мою увагу знов привернув цвинтар у Басівці. Ви бачили колись, як людина йде пшеничним полем? Як її тверда і впевнена фігура розбиває хвилі золотисто-зеленого колосся?

А уявіть, коли Діва Марія, подібна до тих, що є на Личаківському цвинтарі, стоїть над  дикими рослинами, що збунтувалися проти волі людини. Вони вище буденних проблем, вони маже біля самісінького сонця. Побита, зіпсута випарами від автівок статуя непохитна та досі стоїть серед цього несамовитого поля разом із старовинними хрестами.

Але повернемося до більш побутових моментів. Як не дивно, мені вдалося вийте саме на тій зупинці, якій потрібно. І я, навіть, відшукала Тарасів будинок!   Вони, у складі: Тарас, Тася, Іван і Ляна  (Іванова колега по консерваторії) уже десь годину сиділи на прохолодному бетонному майданчику. Вигляд з нього відкривається просто неймовірний. Це саме те відчуття єдності з природою, коли у душі вмикається романтик.

Отже, все відбувалося за типовим сценарієм: мені дали коцик, Іванко з Тасею підспівували ‘SkinHate’, що грали на величезних колонках,  та згадували старі добрі «нєфорські» часи, Тарас мовчки спостерігав за цим божевіллям.

О сьомій годині відбулася заміна – замість Тасі прийшла Леся. І розпочалося саме воно. В околиці не було жодного джерела світла, тільки далекі вогники станцій обслуговування автомобілів, зірки та повний, червонуватий місяць. Включити ембіент у такий ситуації, мабуть, було дуже доречно. Не вистачало тільки стільців, щоб всістися та замислитися про життя. Через це хлопці запропонували всадитися на коліна і… мовчанка. Довга така, не нав’язлива, як це іноді буває. Цікаво, неймовірно цікаво, що ж творилося в той момент в кожного в голові?  Але заради таких моментів, насправді, необхідно жити.

Стало смішно:

-          Шановні друзі, це вже вік.

Слід згадати, що в той самий час у духовці, всередині будинку,  смажилась соковита курочка.  І саме згадка про неї змусила нас від’єднатися від природи та один від одного.

Що, що, а ось дуріти ми вміємо по-справжньому.

Коли прийшла лиха година, і мені потрібно було рушати додому, приїхав Роман зі свого Києва. 

І сталося диво! Вийшов мій милий бро із гітарою та, прямісінько на колінах,  заспівав «Не йди». Ніколи  не думала, що я буду достойна цього неперевершеного дійства.

І ось, маршрутка. І знов коліна та: «Goodbye my lover, goodbye my friend». Навіть водій відкрив вікно і запропонував хлопцям проїхатися із ним туди/назад.

Вечір цей нагадав мені про те, що не важливо, як часто ти бачишся із друзями. Найголовніше те, які ці зустрічі  теплі.

Я дуже рада, що саме цей допис став моїм 200 дописом серед опублікованих та неопублікованих повідомлень. 

Також сьогодні, мабуть, я створю ще одну прив’язку до цього акаунту, де буду дописувати про цікаві події у Львові (майбутня професія детектед). 

Всім гарної ночі. Любіться.