Про милого хлопчика Сашка, а також трішки про запилосмоктану Джу та сирники з чаєм

Сьогодні, мабуть, буде дуже незвичайний допис. Я же давно нічого подібного не мала в себе в голові, але нинішній солодко-джазовий вечір надихнув мене розповісти тобі про одну надзвичайно хорошу людину.

Мало хто про нього чув, а якщо і десь бачив згадки у попередніх повідомленнях, можу побитися об заклад,  не згадає.

Мабуть це саме той випадок, коли тримаєш людину лише для себе, нікому про неї не розповідаєш роками. Вона – маленький острівець, який допомагає забути бруд буденщини та залишитися на самоті з приємними словами та теплими моментами. На превеликий жаль, не часто  я маю змогу посидіти ось так, як сьогодні. Позгадувати минулі часи, часи, про яки мало хто пам’ятає.

За останній місяць довелось мені бачити милого хлопчика Сашка (ще також відомого под юзернеймом - ДТЁ)  рази зо два. 

Незабутньо, коли хтось випадково потрапляє на єдиний вихідний день у твоєму забитому розкладі, коли ти, немов останній слимак, насолоджуєшся вранішніми промінцями осіннього Сонця.

Давно вже ніхто так нагло не завалювався до мене до хати (замість пар, звичайно, куди ж без цього) і не вимагав кави, лежачи  під моєю ковдрою. А чи залишалось мені щось інше, ніж виконати бажання вранішнього гостя? І промовити заспане: «Ваша кава з чорним шоколадом, сер!».

А десь поряд  Повелителька Подушок починає вмовляти знов притулитися обличчям до постійних мучеників, що страждають від сльних обіймів. Розмова в такі моменти заходить про геть дурні речі: нових знайомих, викладачів, пари, життя-буття, розпусту. 

Не знаю чи  до кінця відверта ця людина зі мною, але сподіваюсь, що це так. Бо з мого боку немає жодної краплинки брехні.  Один єдиний хлопець, якому я можу довірити абсолютно кожну свою думку, навіть, найбезглуздішу.

Погодьтеся, що той, хто покинув вашу хату покусаним, із сінцями та шаленим болем у м’язах – не може бути поганим апріорі. Хоча б через те, що зі слідами залишилися не ви.  

Сьогодні із Джу та Сашею ми гуляли гаєм та їли смачнющі (дуже на це сподіваюсь) сирники з корицею та ваніллю. Під шелестіння пожовклого листя та завивання настійливого дідугана Вітра.

Шкода, що Джу дуже швидко нас покинула. До речі, людина, яка зацікавила мене не на жарт. Хоча і зраджує із якимось будильником-пилосмоктом. 

Проте, розмова, що  зав’язалася далі – мабуть одна з найприємніших між  решти. Під світлом мерехтливих зірок та Місяця - сина своєї матері (посилання на tmblr).  

Вибач, якщо я тебе колись ображала.  Але ж крім тебе ніхто ніколи не заходив у двері моєї  справжньої сутності, які для решти людей завжди були закриті (це я кажу абсолютно серйозно). Я сподіваюсь, ти цінуєш це.

Май таких людей, аноніме. Щоб було з ким падати у прірву відсутності часу та солодких спогадів про шалене минуле.