Про вічність та фестивальну романтику

                                                                                       Хочеш забути – давай, забувай мене,
                                                                                       Хочеш любити, тоді не тримай мене,
                                                                                       Хочеш забути, хочеш любити – давай

Дощ!  Нарешті сталося це довгоочікуване диво. Але чому не раніше?

Сьогодні видався напрочуд  затишний вечір, вечір – репетиція «Заходу». На превеликій жаль, про фестиваль «На межі тисячоліть», якій відбувався у Шевченківському гаю майже ніхто не знав.  Його мета – врятувати Підгорецький Замок (ХVIII ст.), що на Львівщині . Якщо вам не вдалось через якісь  причини відвідати цей захід сьогодні, то завтра у вас є шанс! Не проґавте його, будь ласка.

Мені особисто вдалось послухати два таких гурти, як «Мері» та «ROCK-H».  Перші виконавці відпрацьовували досить тяжко, тому що слухачі вперто не хотіли йти на контакт із вокалістом. Добре те, що співак не здався без бою та увагу отримував. Із зіграних пісень мені сподобались «Кiss на біс» та, звичайно «Ромео».  Наступними на сцену вийшли  «рокашевці».  Дуже сподобався їх стиль та енергетика, натовп так і розпирало від бажання стрибати чи підспівувати. Шкода, що не доводилось чути ці пісні раніше.  Люблю я фестивальну романтику, коли натовп – це не просто стадо дурнуватих биків, а якась, радше, спільнота. Ніхто нікому не чужий, а десь там є… менше з тим.

Згадалися,  раптом,  минулорічні флюгери, бо так само у повітрі вловлювався аромат свіжого сіна і дурману. І у голові промайнуло досить дивне питання: «А чи є щось вічне? Або навпаки – невічне?»

Кола спілкувань змінюються, стосунки між людьми  теж  переживають певні метаморфози. Приязнь перетворюється на відверту огиду, любов на якусь незрозумілу кашу із ненависті, злості, ніжних почуттів та безвиході, дружба на ворожнечу, ворожнеча на дружбу. Та це все не зникає! Воно є. І буде вічно: у листуваннях, розмовах, у пам’яті.  Тяжко жити із тими людиськами на світі.  Усе вічне, але ніщо не в змозі зупинити плин часу, здається… Крім нас самих.        

З іншого боку приємно знайомитись із новими та цікавими людьми. Вони відкривають нові двері, допомагають замислюватись над іншими проблемами.

Але про що ж це я…

Дякую, до речі, за приємну компанію нашим «фестивальникам»

Всім гарної ночі,

Люблю вас, мої маленькі.

Ваша Дейдаша