Захід: чай, пил та музика

Вчора мені довелось повернутися із фестивалю, який уже п’ятий рік поспіль тішить своїх відвідувачів незабутньою атмосферою та музикою.  Так, друже мій,  я говорю саме про «Захід  2013». Не знаю, хто таке придумав, чи організатори, чи в когось випадково то злетіло з язику, але це ж, насправді, найкраща традиція фестивального літа, яка дарує шалений заряд позитивних емоцій, нові сили для подальшого життя та цікаві знайомства із такими ж божевільними людьми.

Вирушити у дальню  путь наша невеличка компанія, що складалась із семи  персон (я, Саша,  Данік (х2), Тарас,  Вова  та Оля)  вирішила ввечері  у четвер.  Я вважаю, ми не даремно так вчинили, бо на наступний день  знайти зручне місце було б досить складно.

По обіді 15 числа, ледве втиснувшись у тамбур електрички,  ми спробували розіпхати величезну кількість речей.  Всівшись найзручнішим  на той момент способом, розкинули партію в картішкі.  До нас з перону підійшла якась жіночка і побажала «божого відпочинку», але попросила  припинити грати, «бо то від Диявола!»  Також у дорозі  нам вдалося познайомитися  із милими охоронцями, які мене, навіть,  зафоткали на пам’ять.  

Прибувши до Родатичів, з нервами, суперечками та тяжкими сумками нам таки вдалося  розміститися десь у глибині лісу. Із пошуками «своїх» наметів, особливо в четвертій ранку, виникали певні проблеми, проте, з іншого боку,  тішив той факт, що вдень можна було спокійно знаходитись в імпровізованих хатинках, а не паритись у «газових камерах» на полі. 

Наші пригоди почались із першого ж дня.  І пов’язані як раз із пошуками напрямку  наметів.  Блукаючи темним і страшним лісом,  якось так вийшло, що ми із Олею раптово познайомились із файними «укаїншкіми» хлопаками, що спокійно, нікого не рухаючи, сиділи  біля вогнища та співали пісеньки під гітару.  Довелося їм допомогти, але у боргу вони не залишилися. Завдяки цим добрим людям нам за дві години вдалося відшукати друзів цілими  і повечеряти жахливою гречкою, яку зготував Данилооооу.  

Другого дня розпочались довгоочікувані концерти.  Проте, щоб попасти на фестивальний майданчик треба було пройти доволі  тяжкий квест: простояти в черзі біля двох годин, щоб отримати браслет. Натовп лютував, кричав «ганьба». Я можу погодитись. Так, буває різне, але мати одну базу даних на таких масштабних заходах ...  Також нікого  не обходило те, що дехто позалишав квитки в наметах. Для багатьох людей дістати їх було досить проблематично.  Зробіть, будь ласка,  менші черги та розумнішу організацію пропусків! Благаю вас від імені відвідувачів!

А тепер  до приємного. Для мене все розпочалось під час виступів  VITER та Dalai Lama. На перших я чекала із величезним нетерпінням, чесно.  Але, навіть, не знаю. Хлопці відіграли чудово. Музика, ефекти, все як завжди - на вищому рівні. Скажіть тільки одне:  хто врік вокаліста?  Юліан, скоріш за все,  банально перехвилювався. Із голосом було щось зовсім не те. Але знайте, що ми вас любимо і завжди підтримаємо! Сподіваємось, ваш новий кліп вийде таким ж  бомбезним як і попередні.

А ось Dalai Lamа (гурт, якого не існує) змусили відійти в астрал, із якого я досі не можу вийти. Зараз саме їх пісні супроводжують постукування  клавіш  мого комп’ютера.  Цей  гурт-іллюзія став величезним відкриттям не тільки для мене, але і для багатьох моїх друзів.  Люди, поверніться, не кидайте своїх слухачів. Ваша музика чарівна і нестандартна. Ви прекрасні, немов душ зранку.  Забирайте нас  частіше у ваш всесвіт. Ви шалено «скромні», талановиті, і  через це неймовірно круті.  Були б… Якби виступали…    

Так само жару задала і «Крихітка». Цього року голос Каші Сальцевої  зачепив якісь до того невідомі струни моєї  закам’янілої душі.  Не варто казати, що  справжній вибух спричинили у перший вечір  Роллікс та Noize MC.
 Херсонці  так завели натовп, що здається, хмари пилу не дозволяли бачити далі за свій ніс (до речі, один із негативних моментів,  який  вирішити дієво не вдалось.  Бо як людина із алергією  я не змогла на повну відірватись під сценою на більшості гуртів,  хоча дуже цього хотіла.)   Але менше з тим, багатьом «хмарища»  не заважали підспівувати і стрибати, як диким.  

Щодо Noize MC, то гурт справився на відмінно. Шкода тільки те, що наше бидло знов себе проявило. Так соромно мені ще ніколи не було, Іван насправді намагався побороти своє хвилювання та сподобатися слухачам.  Усі казали: «Нойз! Це круто!», а на концерті профейлели. Не зважаючи на це, виступ відбувся шикарно. Велика подяка тим людям, які так само насолоджувалися роботою колективу.

О.Torvald на малій сцені зі своєю акустичною програмою були також феноменальні. Тепло і з душею. Я зустріла Зіроньку, із якою ми проревіли близько чотирьох пісень. І в той момент, раптово,  до нас підійшов чоловік, він мило нам посміхнувся та попросив не плакати.  Потім мали чудову розмову.

За кілька годин за мною прийшов Тарас та повідомив сумну новину – в нашому наметі прописали якихось лівих людей,  і нам не було, де спати. До п’ятої ранку просиділи на дитячому майданчику та так само говорили про життя,  і шукали мій загублений «фартовий» браслет.

16 числа найбільшим відкриттями для мене став Скрябін. Щирий Кузьма просто розірвав своєю відкритістю.  Як так можна?! Мені, чомусь, здавалось, що він зовсім інакший.

Найепічніше те, що голос я зірвала під час виступу Бумбоксу, які  відіграли все те, що я і хотіла.

В останній день Ляпіс також достатньо мене вразив. На відміну від минулорічного виступу, він активно спілкувався  із шановною публікою, але дуже мало грав. Стояти під сценою було просто неможливо і того ми із Тарасом провели концерт поряд на лабіринті. З нього відкривався чудовий вигляд на поле та виступаючих.

Загалом,  я можу сказати, що цей фестиваль роблять не організатори, ні. Не через них така чарівна атмосфера ейфорії.  Головне –  люди. Іноді  трішки п’яні, іноді дурнуваті, але  шалено щирі  та відкриті. Саме тому кожного року хочеться повертатися в Родатичі, щоб отримати новий заряд позитиву та емоційного виснаження.

 Я вдячна всім тим людям, які зробили для мене незабутнє свято.

 Тарасові – за приємні розмови і терпіння.

Данікові – за борще-чай.

Олі та Вові – за їх історії і за те, що «вони страний прєдмєт. Ані, вродє, єсть і, вродє, іх нєт».

Саші з Даніком  -  за те, що вони Саша з Даніком.

Пєті  та Романові – за першу медичну допомогу (якої надати адміністрація не змогла) і теплі балахони.

Паші – за те, що грів мене вночі своєю ковдрою, хоча сам спав на самому спальнику.

Кожному з вас – за те, що ми творимо історію.

Золотий фонд цитат:

Треба міцно триматися за кермо і ніколи не сумувати за минулим (с) Dalai Lama

Проблема не в тому, що ти мене не любиш, а в тому, що я тебе не можу розлюбити (с) Бумбокс

Из каждой разбитой фарфоровой куклы может выйти стойкий оловянный солдатик (с) Ляпис Трубецкой