Я не хочу думати російською. Хоча, кому я брешу? Я не хочу
думати взагалі. Жодної хвилини. Мені більше подобається дуріти, страждати від
шаленої спеки, мріяти про холодну водичку, майбутнє навчання в університеті.
Здається, що під час заходу сонця зникає мій оптимізм. Якось все взагалі набридає, хочеться ненавидіти всіма клітинами
свого тіла... когось (?).
Я хочу втекти десь подалі звідси. Або покататися з кимось на
передостанньому трамваї. З кінцевої до кінцевої. Щоб вогники міста палахкотіли
в такт до музики.
Чому люди, які так потрібні в такі моменти зараз знаходяться
так д а л е к о?! Навіть
ті, хто зазвичай під боком.
Не можу писати.
Не можу думати.
В четвер, ввечері, мабуть вирушаємо на ЗАХІД. Бо курча, не можна так…
Немає коментарів:
Дописати коментар